Історія

Вісімдесяті роки XIX століття в Європі характеризувалися важливими науково-дослідними та конструкторськими відкриттями по практичному застосуванню електроенергії для освітлення та інших потреб.

Відень, Будапешт та Прага – наукові та адміністративні центри тодішньої Австро-угорської імперії, до якої входив і наш край, впливали на просування нових досягнень науки та практичного застосування використання електричної енергії.

Історична подія сталося у 1890 році, а саме коли в Мукачівській пивоварні графа Шенборна запрацювала гідроелектростанція.

Незабаром одна з перших малопотужних електростанцій розпочала діяти на відомому в Ужгороді млині, але вся вироблена електроенергія використовувалася для власних потреб.

Прагнення нового сильно впливало і на мешканців міста Ужгорода, особливо коли вони спостерігали за променями світла, які йшли від млину, територія якого вже була освітлена

Це настільки стурбувало Уряд міста, що мер міста Ужгорода у грудні 1893 року звернувся з заявою до загальних зборів депутатів міської Ради щодо електроосвітлення вулиць міста Ужгорода.

Після багатьох пропозицій був укладений Договір, яким Уряд міста Ужгорода надав право акціонерному товариству «Ужгородська меблева фабрика» провести електроосвітлення вулиць міста. На основі цього договору починаючи з вересня 1902 року узаконилось право надання послуг з електроосвітлення не тільки вулиць міста, а також великих та малих магазинів, адміністративних будівель та приватних будівель, тобто - розпочалася електрифікація міста Ужгорода.

У вересні 1902 року вперше були освітлені будинки, вулиці і площі міста Ужгорода відповідно до угоди між урядом міста і Ужгородською меблевою фабрикою. Працювали всього дві парові машини потужністю 60 і 80 кінських сил, виробляючи електроенергію постійного струму напругою 220 вольт. Серед 17 тис. жителів тогочасного міста споживачами електроенергії були лише 75.

У 1903 році електроосвітлення одержало місто Мукачево, в 1908 році – Берегово, а в 1913 році місто Севлюш (Виноградово) та Королево над Тисою.

У 1921 році було створено Ужгородське електроенергетичне акціонерне товариство на базі акціонерного товариства «Підкарпатські електростанції» та новостворених електростанцій в Краковських Хомцях та Сачурові, які забезпечували електроенергією населені пункти Требішов, Сечове та Вранов у Східній Словаччині.

У 1928 році фірма «Чеськоморавська – Колбен – Данек», у Празі скупила акції товариства «Ужгородські електрарні» в Ужгороді. За підтримки Міністерства суспільних робіт в Празі та Уряду Підкарпатської русі в 1929 році було створене нове акціонерне товариство «Підкарпаторуські електростанції» в Ужгороді.

У 1929 році з ініціативи фірми «Колбен-Данек» в Ужгороді розпочалося будівництво потужної на той час паротурбінної електростанції на 5 тисяч кіловат. Одночасно розпочалось будівництво електромереж 0,4–6-35 кіловольт.

У 1931 році розпочала роботу Ужгородська паротурбінна електростанція із двома генераторами встановленою потужністю по 2,5 тисяч кіловат. 

1.jpeg

Урочисте відкриття Ужгородської теплової електростанції

(25 січня 1931 року)

2.jpeg

Машинний зал Ужгородської теплової електростанції у день відкриття

Турбогенератори №№ 1, 2 потужністю 2,5 МВт кожен

1933 рік - лінії електропередач напругою 35 кіловольт протяглися від Ужгорода на Перечин, Чоп, Сваляву аж до Великого Бичкова на Рахівщині.

У 1941 році Ужгородську теплову електростанцію було розширено - змонтовано котел потужністю 30 тонн пари на годину і парову турбіну потужністю 6 тисяч кіловат. З часом потужність турбін електростанції зросла до 11 тисяч кіловат.

3.jpeg

Розширення Ужгородської теплової електростанці

У 1930 році фірма «Колбен-Данек» приступила до будівництва гідроелектростанції на ріці Уж. 

4.jpeg

Будівництво гідроелектростанції в Ужгороді. Березень 1937 року

У зв’язку із економічною та політичною кризою у Європі будівництво гідростанцій на ріці Уж відкладалося. Вони були введені в роботу у 1942 році. Потужність ГЕС становила 4,55 тис. кВт.

5.jpeg

Ужгородська ГЕС

6.jpeg

Оноківська ГЕС

7.jpeg

Гребля Оноківської ГЕС

На кінець 1944 року потужність усіх електростанцій області становила 16,6 тисяч кіловат, у тому числі Ужгородської теплоелектростанції – 11 тисяч, двох ГЕС – 4,6тисяч кіловат та дрібних дизельних електростанцій – 1 тисячу кіловат. Високовольтних ліній напругою 6-35 кіловат було 619 кілометрів, низьковольтних – 470 кілометрів. Загальний виробіток електроенергії усіх станцій становив 16,3 мільйона кіловат-годин. Із 836 сіл було електрифіковано частково лише 65. Споживання електроенергії на душу населення становило 22,6 кіловат-годин.

8.jpeg

Схема електрифікації Закарпаття в 1945 році

В післявоєнний період, постановою РМ УРСР та ЦК КП(б) 16 липня 1946 року організовано Ужгородський енергокомбінат головного енергоуправління Міністерства комунального господарства УРСР.

Становище з енергопостачанням наймолодшої області Радянської України — Закарпатської склалося дуже важким. Певне розширення Ужгородської електростанції і будівництво дрібних установок не задовольняло зростаючих потреб. А про одержання електроенергії ззовні через відсутність енергетичних зв’язків можна було лише мріяти. Єдиним реальним на той час рішенням було одержання достатнього потужного джерела електроенергії шляхом використання власних водноенергетичних ресурсів.

До 50-х років працювали лише старі лінії передачі невисоких напруг на обмежених територіях, переважно в районі великих міст. Найбільшими були 35-кіловольтні лінії на Закарпатті й у Львівсько-Дрогобицькому районі.

Електроенергетична база Закарпаття була мізерно малою, а промисловість, що почала бурхливо розвиватися при Радянській владі, потребувала багато електроенергії, можливість будівництва нової теплової електростанції через відсутність паливних ресурсів виключалася. Одержати електроенергію з інших областей було неможливо із-за відсутності енергетичних зв'язків через Карпати. Отже, найраціональнішим виходом в обстановці, що склалася, було створити на Закарпатті потужну гідростанцію.

І раніше чимало гірських річок і створів на них привертали увагу гідротехніків. Однак було на Верховині в районі сіл Вільшанки й Нижнього Бистрого одне місце, яке спеціалісти визнали рідкісним даром природи. Тут дві ріки – Теребля і Ріка, розділені хребтом, зближуються на 4 кілометри і при цьому мають різницю в рівні висот у 200 метрів. Задум підказала сама природа: води Тереблю повернути в тунель, пробитий крізь гору, і спрямувати їх у Ріку.

9.jpeg


На місце майбутньої гідростанції прибули геологи, гідрологи, топографи. Перед ними постало завдання - визначити найвигіднішу висоту греблі на ріці Тереблі й трасу тунелю, найбільш надійне місце розташування високонапірного трубопроводу на стрімкому березі річки Ріки і т.д. В результаті наполегливої праці розвідників і вслід за ними львівських проектувальників Укргідропроекту ідея перекидання вод Тереблі в Ріку по тунелю перетворилась у реальний проект.

«Закарпатгесбуд» - так називалась нова будова. І це слово стало дуже популярним у закарпатців.

10.jpeg

11.jpeg

Будівництво машинного залу ТР ГЕС 

Минуло зовсім небагато часу, як почалися основні роботи. Гуркіт вибухів і шум моторів порушив вікову тишу далекого гірського кутка. Однак чим далі розширювався фронт робіт, тим більше виникало непередбачених труднощів, таких, з якими вперше зустрічались гідробудівники. Подолання цих труднощів вимагало високої кваліфікації, ентузіазму, а часом справжньої мужності й героїзму.

Кожен, хто тепер буває тут, не може намилуватися красунею-греблею, широким плесом водоймища, чудовою дорогою, пробитою на крутому схилі гори. Спокійні й надійні, на перший погляд, гірські схили при підрізуванні обвалювались, загрожували зсувами. Саме на цій дільниці будови люди навчилися розпізнавати і долати "примхи" гірських схилів. 

12.jpeg

13.jpeg

Будівництво греблі ТР ГЕС 

14.jpeg

Гребля ТР ГЕС 1956-1960 роки

15.jpeg

Гребля ТР ГЕС сьогодення

Закарпатці гордяться своїми земляками, яким випала честь будувати першу на Верховині гідроелектростанцію. Вчорашні хлібороби стали на будові кваліфікованими спеціалістами.

Чимало приїжджих по дорозі з Хуста на Міжгір'я зупиняються біля села Нижнього Бистрого, на березі Ріки, щоб помилуватися світлою ниткою трубопроводу на фоні зеленого схилу, будівлею ГЕС. Гарно і, здається, просто виглядає електростанція. Проте не так вже й легко було будувати. Це стає ясно, коли поглянути профіль трубопроводу на Ріцькому схилі.

З 25 травня 1956 року, з пуском електростанції в експлуатацію, було підведено підсумки шестирічної наполегливої праці будівників. Тепер, після 46 років роботи станції, на основі аналізу результатів спостережень можна зробити висновок, що Теребле-Ріцька ГЕС успішно витримала іспит: стійкою і мало проникною для води показала себе гребля - стійкими виявились береги водоймища, безперебійно надходить вода.

 16.jpeg

Машинний зал та напірний водопровід та ТР ГЕС сьогодення

Бурхливий розвиток народного господарства вимагав від енергетики високих темпів нарощування потужностей і виробництва електроенергії. Це стало можливим тільки при умові перебудови всього енергетичного будівництва на основі технічного прогресу.

В процесі створення великої енергетики було вироблено і практично вивірено прогресивні ідеї і нові методи енергетичного будівництва, досягнуто темпів нарощування потужностей, виробництва електроенергії і будівництва високовольтної електромережі.

Широко розгорталось будівництво в Карпатах після введення в дію Добротвірської ДРЕС і послідовне введення в експлуатацію нових 200-тисячних блоків Бурштинської ДРЕС. В 1945 – 1960 роках будувались лише лінії напругою 35 і 110 кВ. В 1957 р. лінія ПЛ 110 кВ від м. Львів зв’язала Львівську енергосистему з Закарпатськими електростанціями: Теребля -Ріцькою ГЕС та Ужгородською ТЕС. Але передавальні потужності з кожним роком зростали, підвищувався і клас напруг ліній.

17.jpeg

Схема електрифікації Закарпатті в 1967 році

Найбільшим і найважливішим об’єктом будівництва в 70-ті роки в Карпатах є надпотужна лінія напругою 400 кВ, що простяглась від Бурштинської ДРЕС до Мукачева і далі до державного кордону з Угорщиною. Угорські енергетики продовжили цю лінію до Будапешта.

Енергобудівельникам довелось здолати великі труднощі в умовах бездоріжжя і крутих схилів, при переході через Карпатські перевали.

Для електропостачання споживачів області від підстанції „Мир” ідуть лінії напругою 110 кВ. Електромагістралі з’єднали Львівську енергосистему з об’єднаною енергосистемою «Мир» країн Східної Європи і дозволили довести електроенергію Добротвірської і Бурштинської електростанцій до районних підстанцій високої напруги. Було також споруджено вузол міжнародних енергетичних зв’язків з країнами — членами ради економічної взаємодопомоги.

1978 року створене Закарпатське обласне підприємство електричних мереж, яке розпочало інтенсивне спорудження і реконструкцію підстанцій, ліній електропередач різного класу напруги. Сьогодні підстанції 400 кВ «Мукачево», 220 кВ «Воловець» і магістральні лінії 750, 400, 220 кВ виділені в окрему структуру Закарпатських магістральних електричних мереж Західної енергетичної системи. Завдяки зусиллям енергетиків України і країн-партнерів Заходу, з 1 липня 2002 року Закарпатська, частина Івано-Франківської областей включені для паралельної роботи з енергосистемою Європи з поновленням електричної мережі на міждержавних зв’язках 220, 400, 750 кВ так званого «Бурштинського острова». З цією метою було впроваджено систему автоматичного регулювання частоти – потужності, реконструйовано засоби зв’язку й телемеханіки, пристрої релейного захисту і проти аварійної автоматики.


Звернення або скарга
Залишились питання?
error-icon
Помилка!

Нажаль, сталася помилка.

Спробуйте ще раз.

success-icon
Дякуємо!

Ваше повідомлення успішно надіслано.

Скоро ми надамо відповідь

Дякуємо!

Ваше повідомлення успішно надіслано.

Скоро ми надамо відповідь